День народження мого міста!
- Галина Орлова
- 10 сент. 2016 г.
- 21 мин. чтения
Урок-кейс http://www.docme.ru/profile/74859
Кейс - урок "Стежками рідного міста"
Розділ: Загальнолюдські цінності
Рівень (клас): 3+
Тема: Історія ,сучасне життя рідного міста
Мета: Ознайомити учнів з істрією,розвитком і сучаним життям рідного міста в переддень Дня міста.. Проаналізувати індивідуальний стиль і характер ,природу,клімат,національний колорит ,архітектуру,промисловість,культуру,настрій жителів,життя дітей у Павлограді.. Поглибити знання учнів про рідне місто.
Яка інформація мене тут чекає?
1)Історичні віхи міста;
2)звідки пішла назва міста;
3)Кутузов і архітектура Павлограда;
5)культурні центри міста;
6)Природа,клімат,рослинний та тваринний світ Павлоградщини;
7)Віртуальна карта міста;
8)наш подарунок місту;
9)святковий концерт;
10)люди-головна гордість міста: династії нашого класу;
11)письменники і поети.
6 розгорток по предметам, явищам та практикам:
Література
Математика
Мистецтво
Музика
українська мова
Я у світі
Вступ
Що вам відомо про наше місто? На які питання з історії міста ви хочете почути відповідь?
Першим проектом була згода побудувати місто чи окружний центр правління у Старій Самарі, де був паланковий центр Самарської паланки. Однак після обстеження було встановлено, що місцевість біля слободи Стара Самара гориста, а в районі Радути багато території зайнято під лимани й озера. Іншою причиною було те, що в Старій Самарі були виявлені учасники пугачовщини на чолі з полковником Журбою. Тому на цю слободу і була накладена анафема. У зв’язку з цим проектом забудови місто було перенесено на рівне місце за Павлоградськими хуторами на річку Вовчу, де і був заснований у 1784 році Павлоград, повітовий адміністративний центр керування казенними і панськими слободами.
Місто Павлоград назване в честь ім’я князя Павла. За проектом забудови міста були передбачені основні вулиці: Полтавська, рівнобіжна їй Харківська, а центральна між ними – Олександрівська. Перпендикулярні, що їх перетинають, тяглися від хуторів Кузні – Ковальська, Майдан, Дворянська, Кузнецька, Міщанська, Єврейська, Озерна, Поселянська і Полкова вулиці. А останньою вулицею був полковий майдан, де розміщувався Павлоградський гвардійський кінний полк, що був розформований у 1825 році за участь у повстанні декабристів.
Підставу Павлограда як повітового міста розпочато у 1779 році на ріці Вовчій у верхів’ях рік Кочерга і Гніздка, що у чотирьох верстах від міста впадають у ріку Самару. Там, де Вовча робить глибоководний південний загін, у той час почала селитися слобода Луганська. А названа вона так була через лугову місцевість.
У той же час у цій слободі був сформований пікінерний полк, названий Луганським, озброєний списами. У слободі була і штаб-квартира цього полку.
У 1780 році між рік Гніздка і Вовча був споруджений окоп (шанець) за участю Луганського пікінерного полку і населення слобід – Луганської і Павлівки (колишнього Матвіївського хутора у роки Запоріжжя, після його ліквідації у 1775 році, названа слободою Павлівка).
Таким чином, завдяки спорудженому окопу і річкам Гніздка, Вовча і Самара з’явилася обгороджена місцевість. За назвою слободи Павлівки місту дали назву Павлоград (Павло – ім’я, місто – град). У 1783 році Луганський пікінерний полк був перейменований у Павлоградський легкінний.
У 1784 році у Павлівській слободі населення за фахом поділялося на селян, ремісників і торговців, тому слобода одержала назву Павлівського посаду міста. У цьому ж 1784 році у Павлівську слободу за розпорядженням Потьомкіна були спрямовані переселенці з острова Мінорка на Середземному морі. Саме місто у 1784 році з Павлівки було переведено у нову слободу – Луганську. З північної сторони цієї слободи було заплановане і надалі заселене містоПавлоград. Луганська слобода з південної сторони ввійшла до складу міста, а Павлоградський посад став називатися Павлоградськими хуторами. Ці назви збережені і дотепер. Першими поселенцями були запорожці Самарської паланки, військові поселенці і запорожці, переселені з Кальміуського чи містечка Домахи".
1 розгортка-літературне позакласне читання
Моє рідне місто-Павлоград
Павлоград унікальний своєю славною історією. Його коріння має початок ХVII столітті і пов'язане із Запорізькою Січчю. У 1660 році на території нинішнього Павлограда кошем Запорізьким був влаштовано переправу через річку Вовчу. Саме тут проходив стратегічно важливий таємний козацький шлях на Кальміус та Кагальник . Початком наступного етапу історії регіону стало поселення в 1770 році на території нинішнього Павлограда відставного запорізького козака, військового старшини Матвія Хижняка ( пам'ятник йому відкрито до 225 - річчя міста 18 вересня 2009 року по вул.К.Маркса у районі центральної бібліотеки). Перше поселення було названо Матвіївка. Через деякий час сюди прибув для розквартирування Луганський пікінерний полк під командуванням М. І. Кутузова і Матвіївку перейменували в село Луганське. У 1784 році слобода Луганська перейменована на честь спадкоємця престолу Павла Петровича, сина Катерини II, в місто Павлоград. У подальший розвиток міста, у дореволюційний період, великий внесок вклали представники купецтва і дворянства. Першим міським головою став Йосиф Козьмич Шалин (на честь його була названа центральна вулиця міста- Шалінська, нині Леніна). Можна з впевненістю сказати, що на початку ХХ століття місто відіграє важливу роль в економіці дореволюційної держави, як її складової частини. Павлоград - діловий і культурний центр з високорозвиненою економічною інфраструктурою і високим рівнем освіти населення. Сила духу і високе почуття патріотизму жителів Павлограда допомогли подолати військове лихоліття. Досить згадати павлоградське повстання, героїчне визволення міста від загарбників, під час якого загинуло понад 12 тис.осіб, високі темпи відновлення зруйнованого війною міста. Все пережив Павлоград: напади ворогів і радість звільнення, руйнування і відродження, економічні спади і підйоми. ХХ століття перетворило наше місто на великий промисловий центр. Завдяки розробці надр, в яких залягає понад мільярд тонн кам'яного енергетичного та коксівного вугілля, наймолодший в Європі Західнодонбаський вугільний басейн забезпечує сьогодні 20 % загальноукраїнського видобутку «чорного» золота. Багаті природні ресурси та наявність кваліфікованих кадрів (кожен п'ятий житель міста має вищу освіту) створюють сприятливі умови для потенційних інвесторів в плані співпраці щодо технічного переоснащенні промислового комплексу, будівництва, у розробці та впровадженні сучасних технологій, у розвитку мережі послуг. Сьогодні ми з гордістю говоримо про те , що Павлоград, будучи одним з найвпливовіших міст України, впевнено крокує в третьому тисячолітті. Це індустріальне місто, в якому переважають машинобудування, обробка металів і хімічна промисловість. Павлоград з 110 - тисячним населенням є центром Західнодонбаського вугільного басейну і належить до міст обласного підпорядкування. Він розташований на перетині важливих автомобільних та залізничних сполучень, що мають національне та міжнародне значення. Відстань до обласного центру з міжнародним аеропортом і річковим портом з виходом у Чорне море становить усього 90 кілометрів, а відстань до великих міст східної частини України - від 80 до 200 кілометрів. Одним з напрямків роботи міської влади є зміцнення міжнародного співробітництва та розвиток дружніх відносин. Успішно розвивається промислова інфраструктура, перевірені часом ділові стосунки з партнерами близького і далекого зарубіжжя (більше 30 підприємств здійснюють зовнішньоекономічну діяльність) дозволяють впевнено і послідовно нарощувати багатогранний економічний потенціал. Послуги мешканцям міста надають більш 20 комерційних банків. Найбільшою фінансовою установою є Приватбанк . Бурхливий розвиток бізнесу в регіоні викликає потребу в інформаційному та рекламному забезпеченні. У місті працюють дві телекомпанії і одна студія, три радіостанції, видається понад 20 газет, працює кілька рекламних агентств. Павлоград живе повноцінним духовним, культурним і громадським життям. У місті діє ряд громадських молодіжних організацій, представлені відділення основних політичних партій України, створені всі умови для вільного віросповідання різних напрямків релігії (в місті 14 православних храмів і один костел). У 2007 році на сесії міської ради прийнято Статут громади і затверджена символіка міста - герб і прапор. Культурний Павлоград - це справжній світ творчості, талантів, яскравих і неповторних свят, фестивалів, конкурсів, концертів. У місті три дитячі музичні школи, театр ім.Б.Захави, міський культурно -дозвільний центр « Мир», який об'єднує 5 будинків культури, бібліотечна система з 2-ма бібліотеками та 5 філіями, історико- краєзнавчий музей. Місто яскраве фестивалями: «Мелодії шахтарської пісні», «Пісенний дивоцвіт», « авлоград збирає друзів» та інші. Наше місто - батьківщина відомих письменників і художників, режисерів і вчених зі світовим ім'ям. Сучасний Павлоград гідно представлений відомими особистостями. Звання «Почесного громадянина міста» отримали 33 людини. З нагоди святкування дня міста розпорядженням міського голови заснований пам'ятний знак «За заслуги перед містом», яким нагороджуються жителі, які зробили істотний внесок у розвиток і процвітання Павлограда. Успішно реалізовуються міські програми по захисту дитинства. Освіта представлена 25 школами, в яких навчається понад 10 тисяч учнів. У нас діє Західнодонбаський інститут економіки і управління, технікум Дніпропетровського Національного гірничого університету, медичне училище, професійний ліцей, Павлоградська філія Міжрегіональної академії управління персоналом. Павлоград має розгалужену систему спортивних установ. У місті діють 3 дитячі спортивні школи, 5 стадіонів, 132 спортивні майданчики, 48 спортзалів, 91 приміщення для занять фізкультурно- оздоровчою роботою. У 2013 році в місті побудовано 20-баскетбольних майданчиків, всі шкільні спортивні зали обладнані сучасними баскетбольними щитами, встановлено 63 вуличних тренажера, збудовано штучний скеледром. Розпочав діяльність сучасний фітнес центр, де у наступному році планується відкриття басейну. За ініціативи депутата Дніпропетровської обласної ради, генерального директора, генерального конструктора ДП "Науково - виробничого об'єднання «Павлоградський хімічний завод» за власні кошти ведуться роботи з будівництва нового сучасного плавального басейну, який було відкрито у вересні 2014 року. Місто гостинно зустрічає своїх гостей, до їх послуг комфортабельні готелі, сучасні кафе, бари і ресторани.
Ваша маленька батьківщина починається з рідного міста,рідної вулиці,рідного дому,рідної школи.
Розкажіть один одному,що ви знаєте про Павлоград та павлоградців.
Що для вас міститься в слові Павлоград?
Діти читають розповідь,яку приготували вдома. Наприклад:
Павлоград Наш славетний Павлоград, Шахти там і тут уряд. Місто сонця і тепла, Світлі мрії і дела. Вік твій - більше двох століть, Бур зазнав ти, й лихоліть, Ти завжди для всіх зорів - Місто мужніх шахтарів. Центр - окраса із окрас - Краю Західний Донбас. Териконів крутизна - Хто ж тебе тепер не зна! Є такий гірничий край... Спробуй ще його пізнай! І не лише промисловим - Він тепер шляхетним став! А історія його... Ой було всього-всього! Ії треба добре знать. Памєятать - не забувать.
Валентина Гостяєва
Павлоград Колись тут монголи з Батиєм прийшли, Дрімучи ліси перейти не змогли. Вовки по ярах тут і Вовча ріка, Орел поглядає на них звисока. На луках тут коні пасуться річних, Татари ховаються в травах степних, Козацька сторожа на вежах стоїть, І скільки не глянешь, степ дикий лежить. Було так колись і скоривсь дикий край, Засяяв вогнями степний небокрай. Козацьки могили в степу піднялись, І шахт терикони до неба звелись. А в роки війни на фашистьску орду Повстав Павлоград у вогні і диму. Про подвиг той пам'ять народ береже, І край свій від вогога він стереже. Хоть зараз нелегко живем ми усі, Надію народ не втрачає в душі. І труднощі ці подолаємо ми, Козацькі нащадки і волі сини.
Віктор Псьол
Ганна Павлівна Світлична (1939 - 1995 рр.)
Поетеса, авторка збірок поезій "Стежки несходжені весняні", "Золоте перевесло", "Сонячні причали", "Дозрівання", "Літосбір", "Зором серця", "В сяйві крила", "Терновий світ" та ін. Лауреат премії ім. Миколи Островського (1978 р.)
20 квітня 1939 р. в м.Павлограді, на Підварках народилася дівчина Ганнуся - майбутня поетеса України Ганна Світлична, якій крім таланту, послано було долею тяжке горе. П`ятдесят літ горя, безперервного, щомиттєвого, ворогу такого не побажаєш. Народилась вона звичайною здоровою дитиною. Спершу все було добре, і на страшне лихо, що вже десь напевне ж, підкралось, ще не було ані знаку, ані передчуття. Ганнуся - таке прудконоге, таке неграмотне дівча - доходжувала, добігувала свої останні кілометри по рідній землі. Зростала вона в трудовій, майстровитій сім`ї. Її дід до 1917 р. був знаний на всю Катеринославську губернію. Виготовляв скрині, які йшли нарозхват - яка ж бо без скрині дівча на виданні. Без скрині й заміж тоді не виходили. Тому в діда завжди були замовлення. Мав він п`ять синів, вони дружно допомагали батькові, тож по чесному труду жили заможно. Він просто трудився і мав добрий заробіток за свій труд. Під час революції більшовики оголосили діда Матвія "дрібно-буржуазним елементом" відібрали будинок. Помер дід із золотими руками у бідності. Батько Ганнусі - Павло Матвійович теж виготовляв скрині, але займався цим потай, щоб і його, бува, не оголосили отим елементом. Коли ж і над ними нависла загроза, з жалем кинув се діло, і відтоді жили на саму лише нужденну зарплату. Дитинство Світличної прийшлося на лихі воєнні роки. У 1945 р. неждано-негадано з Ганною трапилось лихо. Рятуючись від фашистів, мати її разом з дітьми сиділа в погребі. Там було дуже холодно і сиро. Сперше в дівчини заболіла голова, підскочила температура, вона злягла. Думалось день-два, чи тиждень і мала стане на ноги. Не стала... Хворіла вона довго і тяжко, із 7-річного віку зовсім нерухома. Хто зустрічався з Світличною особисто, той пам`ятає, що голова в неї була дорослої людини, а тіло 7-річної дівчинки. Крім того, майже не діяли руки, пальці на руках дуже покрутила хвороба. Сама себе вона звичайно доглянути не могла, за нею весь час доглядали. Але знаходячись в тяжкому стані, Галина Павлівна знайшла в себе сили, піднялася над своїм болем і стала видатною поетесою свого часу. В неї була така хвороба, як поліомієліт - гостре інфекційне захворювання, що уражає переважно центральну нервову систему. Ріст припинився. Про те, що можна ходити й бігати, дівчинка мусила забувати. А втім, сказали лікарі, такі довго не живуть, максимум десять років. Вона жила, тож мусила звідтоді пити свою гірку чашу, якій ніколи не було дна. По звідтоді й до останньої миті свого життя піввіку була прикута до ліжка.Мати Галини Петрівни пішла з цього світу рано, коли дівчині не виповнилося й тринадцяти. Батько, аби не гибіти удівцем, оженився вдруге і, як водиться, привів до хати мачуху. Прийшовши в сім`ю Павла Світличного, мачуха доглядала його дочку, як рідну. За мачухою Ганнуся, за її власними зізнаваннями "і горя не знала". Батько помер у 1989 році, коли поетесі виповнилося 50 років. Коли поетеса стала відомою не лише в своєму місті, й у всій Україні, коли за неї взялась влада, спілка письменників, лікарі тоді в неї з`явилася квола надія на порятунок. Ні, не на те, що вона буде ходити, але що сидітиме - так, обережно їй обіцяи. Лікарі хотіли наростити їй м`язи і посадити. Хай і в ліжку залишиться, але ж не лежатиме! О, як вона мріяла бодай про це! Не дуже багато вона просила у долі, у життя, у медицини, у Бога - лише сидіти. Не збулося... Кілька важких операцій зробили фахівці, медичні "світила", операції болючі, тяжкі... Не з`явилися в неї м`язи, руки - ноги так і лишилися їй непідвладними... Вона все зрозуміла і приречено мовила: "Досить! Медицина на мені потренувалася, рештки сил берегтиму для себе. Мені ще треба жити і писати, у мене стільки задумів - життя не вистачить". Вірші почала писати в 19 років. Поетеса швидко пішла в гору, стала відомою. Про неї почали писати, її охоче друкували, видавали збірку за збіркою, з`явилося вибране, премія... Вона страшенно боялася: а раптом до неї виявлять знижку? А як же прикута до ліжка, мужня жінка. Вимогала до себе однакового ставлення: як до інших, так і до неї. Процес писання в неї був непростим - на грудях дощечка, на дощечці папір і неслухняні пальці обережно тримають олівця... Але більше писала подумки, в душі у серці, безсонними ночами, коли з усіх боків у пітьмі її обступали безнадія і відчай. Український письменник Валентин Чемерис так згадував про Ганну Павлівну. "П`ятдесят років вона пролежала прикутою до ліжка - без надії і сподівань. Зовні завжди рівна, витримана, привітна, а що в неї було на душі - то вже її таємниця. Бувало, йдем до неї - осінь, занудлива ліжичка, світ сірий, одноманітний, на службі непереливки, - а приходити до неї, сядеш біля ліжка і починаєш удавати бадьорість, аби її не засмутити. А вийдеш і справді збадьореним - Ганнуся своїм оптимізмом будь-кому могла настрій вирівняти. Коли він спитав, що її покликало до поезії, Ганна Світлична відповіла: "Розум. Мої щоденні й щонічні роздуми, як мені далі жити на спині в нерухомому, немічному стані. Хотіла бути корисною людям. Наївна віра в мені була, що все це комусь потрібно. Надто великого значення надавала своїй поезії. Тепер оцінкою її скромно. Але саме поезія мене рятує. Якось я підслухала розмову лікарів: вони дивувались, що я все живу. За медициною я не могла так довго жити - хіба що якийсь десяток література. А я жила, наперекір усьому... і десять література, і двадцять, 1 тридцять, і сорок... І сьогодні ще, бачите, живу. І завтра збираюсь жити. А тримала й тримає мене в цьому світі лише поезія - подруга моя, сестра, мати, спасительниця моя у царстві людей. Без неї зачахну, як рослина без води. Та ще тримає мене віра у людей, у добрий світ". Померла Г.П.Світлична 11 листопада 1995 р.
Баmькiвщинi Її iмення не промовлю всує, Душi не страчу в молитвах пустих, Бо вмить збагну - не першою збагну я: Суть не в словах. Суть - у дiлах твоїх. Ну а дiла - вони все тi ж одвiку: Растить свiй сад вiд урвища на крок, І не доспать ночей своїх без лiку, І в нiч якусь посивiть вiд думок. Чи прийметься? На схрещеннi циклонiв, На вогнянiм перетинку епох Чи пустить кopiнь у грунти солонi, Чи зацвiте? Мiж приморозкiв двох... Це є любов. Промовлю: "Батькiвщина", І озовуться в серцi соловї. 3 її лиця зiтри гiрку пилину, Лиш потiм оспiвай красу її. І хто обiйме, хто тебе пригорне Так, як її осяяне крило? Хай кусень хлiба був у неї й чорним - На ньому стiльки генiїв зросло.
Батько Ходить батько в саду мiж грядками, Оглядає уважно цвiт. Опадають на плечi батьковi Бiлi тpaвнi прожитих лiт. Травень, батьку! Промiннiсть. Просинь. Хоч бери i наповнюй дзбан, А у тебе на скронях oceнi Тихо-тихо залiг туман. Мав на свiтi эдине свято Працю чесну до мозолiв. Наробитись, як наспiватися, Все нiяк досхочу не вмів. Дрiботливiшi стали кроки. Плинуть сутiнки iз очей. Вже б, здається, й пожив у спокої, Тiльки б викохать сад оцей. Бродять щоночi стужi нишком, Просить захисту кожна вiть. І бува, що позаздриш трiшки Вмiнню деяких просто жить. Батьку, батьку, не треба просто! Змучить душу тягар боргiв. Будем жити i щедро, i просторо, Ти ж iнакше i сам не жив. Тож у вікнах суцвiттям висне, Певне, вдачi твоєї знак: Виливатись весь вiк у пicнi І не вилить себе нiяк. Так i житимеш, як донинi, Вiчно з легкicтю не в ладу. Травень, батьку! То цвiт - не iнiй, Бiлий цвiт у твоїм саду. Будуть, батьку, на гiллi вишнi, Буде щебет пташиних зграй. Прийдуть в дiм онучата-вiршi: Ти їх трiшки поколихай.
Вiд ясних зiр. І тихих вод. Вiд благородного корiння. Таким почався мiй народ. Таким продовжується нинi. Мiж молодих його зiниць Думки для будучностi скpeслі, Уже розгадки таємниць В його синiв благає Bcecвiт. Отож i я, сурмиста вiть, Що лiто голосом узорить, 3велю зi мною говорить, Як велет з велетом говорить. Бо я й сама помiж турбот, Помiж тривог i озарiння Iду вiд зiр, вiд тихих вод І благородного корiння.
День, як зiзнання у любовi, Весь розпрозоривсь i навис. Ще квітнуть зорi, i в дiбровi Ромени щс не одцвiлись. День, як вітрило, що пiд вітром. Спить у дуплi пiдозра сов, І хтось дорогу з повен вiдрами Моєму слову перейшов. Прийшло воно у світ копати Дзвiнкi криющi людських душ, 3 криницi напувать зернята, І небо, й кapi стебла руж. О не згiрчив би хто джерела, А віть би вiттю проросла. Присiло словонько веселе Рапу втирає iз чола.
Джерело І зупинилась я. І я його впiзнала. (Вiки зiйшли... Така віків безмеж!) - Добридень, джерело, - я джерелу сказала. Це я. Це я. Мене ти впiзнаеш? Мене - тодi нiщо, без голосу тодi ще, І цi уста мої - тодi ще мовчазнi? Був степ, i день, i спека, як огнище, Та я спила тебе - й ословилось мeнi. І нареклось iм'ям. І враз пiшло на силу. Ти впiзнаеш? Це я - вже iнша - але я. Мене в таких крутих замiсищах мiсило, Та йшла я в piст. І йшло у picт мое iм'я. Iз голосу твого, з твойого передзвону, Зi щедрого дання твoїх пречистих вод. І множилось iм'я щовiку на мiльйони, Й у множеннi отiм переросло в народ. Я знидiла б давно, коли б важким намулом У глибинi віків душа твоя взялась. Я порохом нiмим була б, якби забула, 3 якого джерела уперше напилась.
Думаючи про Шевченка Думаючи про нього, виростаю нестримно духом, пiдiймаюсь по сонячних сходах до захмарних отих вершин, iз яких - таж немов на долонi! видно шлях золотий i вiчнicть. І хатину вдови солдатської, свiтлу мучеництвом земним, i голодне чиєсь дитинство, що з простягнутими руками бiля шляху стоїть: - А може, може, батько прийде з вiйни?.. Бачу гнівнe бунтуюче рабство, котре з чорних виходить копалень, І Тарасове слово "Борiтесь!" вже гримить на його устах. Думаючи про нього, Я благих позбуваюсь мiзерiй. й вироста мого Я свiдомiсть до свiдомостi гордого МИ. Я ламаю канони мислi i вичавлюю з себе ницicть, i лише перед ним - единим! - малiсть визнать свою не боюсь. Думаючи про нього, вiдчуваю себе народом, стомiльйонною часткою людства вiдчуваю в ту мить себе. Мої мислi - мoгутнi вулкани, а душа - океан глибокий, iз якого нових енергiй пiдiймаються вгору вали.
Земля поетiв i земля пророкiв, Сопiлки калинової земля. Криницю мого полудня високо Вiтчизна строгим зарам надивля. І бачить: вiри духмянiє ватра, І чує: мови дзвонять солов'ї. Я спорожнiло голосними клятвами Не потривожу думоньки ії. я тiльки голос, i чуття, i пiсню Наструню на найвищу ії вiть. Заклякни той, хто небо їй помислить В калюжi iз багнюкою змiсить. В цю мить нас двое. Закипiлим струмом Ії Днiпро струмить мені навстрiч. Отак би вiчно: дума проти думи І золотавi очi проти вiч.
Лесі Українці Боюсь торкнутись iменi твойого. Але зоря, ота, що у вікнi, Твоя зоря, задумлива i строга, Зорить подовгу уночi й менi. Молюсь на неї, сповiдаюсь їй, Її тремтiння нiжно зберiгаю. Ciм струн твоїх у тишi золотiй, Ciм вiчних струн в душi моїй спiває. І вже не знаю, на якiй iз хвиль Моя piкa в твою впадае круто. До слова - слово, як до болю бiль, До думи - дума, як до рути рута. І вже не знаю, у чиїм життi, З ким це було, з тобою чи зi мною? На барикади мужностi крутi Встае дзвiнка поезiя до бою. А слово i тремтить, i поспiша, І чути наче дзвонiв десь бринiння, Й сміється Мавка - страчена душа, А у вікнi зоря, оця, що й нинi. І небо многомудре та хмiльне, Оце, що й нинi, вечорове небо. І хай мене хтось тяжко дорiкне Нескромною причетнicтю до тебе. Нехай! Та я, мов хвиля до рiки, Мов зерня спрагле до свойого поля, Таки причетна мiцно й навiки До слова, до надiй твоїх i болю. Причетна вiд найпершого "люблю". Причетна до останнього "кохаю". Мою причетнicть, як судьбу мою, Твоя зоря ген-ген благословляе. Благословляє й ciє на уста, На серце ciє ломикамню сiм'я, І ожива те сiм'я. Й пророста. І зацвiта твоїм безсмертним iм'ям.
Монолог Франка Я камiння рубав. Я одне тiльки святонько мав - роботу. Крихти правди шукав. Руки склавши нi дня не сидiв. Тiльки б очi народу моєму Hixтo не посмiв колоти, Що ледачих він родить синiв. Я крiзь неуцтво й глупство дрiмуче Прорубувавсь люто, Переорював поле думок - Аж ламалися лемешi, Щоб народу моєму Hixто не посмiв дорiкнути Темнотою його та убозтвом душi. А таки ж дорiкнули... Днi свої перепалюючи без лiку На високiм багаттi, Якому iмення Мисль, Я забув, я забув, необачник, На схилi віку Про зарiбок подбати хоча б якийсь. А таки ж дорiкнули... Як збирали мене у останню мою дорогу, То якраз вболiвальнички При нагодi знайшлись отiй, Дорiкнули народу моєму, Що сина свойого У сорочцi ховає чужiй.
Осколки То перший cніг чи срiберне перо? То небосхил а чи межа сувора? Що день, що два - то важчає цебро В руках у батька. Шлях уже не вгору. Десь там, у тiлi, смерть ще од вiйни Дрiмає заіржавленим осколком, Сни прошива, його яву i сни Колючим болем прошива, мов голкою. Ах, батьку, батьку, на межi отiй Я i сама вже болем геть зболiла. Вiйна не в тiлi - в пам'ятi моїй, Осколкiв гострих i мeнi лишила. Та що там, що там в пам'ятi - в судьбi, Оцiй судьбi, до ста кiлкiв прип'ятiй. Нечасто я про це кажу тобi. В мовчаннi ми однаково затятi. І рани нам однаково болять. Та ми обоє i терплячi й впертi, Ми день за днем, немов за п'яддю п'ядь, 3 тобою вiдвойовуєм у cмepтi. І хай уже не скочить на коня, Хай тих осколкiв збуть уже не змога, Ми в тpaвнi одсвяткуєм перемогу Так, як щороку, батьку. Як щодня.
Оце твоє Оце твоє, на цiлий вік твоє - Цей обрiй, наче сонячне паливо, І степ, як древнiх дум речитативи, Що в душу знов свою бентегу ллє. Iсторiя твоя й будучина. Без них ти прах безмовний i безликий. Ти тут живеш. Це ти прозорим piкам І травам надавала iменa. Рось - вiд роси, вiд оранки - Орiль, Безсмертник - то вiд iмeнi народу. Ось тут, ранiш вiд тебе твоя врода Й ранiш вiд тебе - твiй високий бiль. Така в душi вигранюється креш. О, щось в ній завтра доброго прибуде, Бо, чуєш, так пiсенно мовлять люди! Ти тут живеш. Мiж цих людей живеш. Ти тут перейдеш в сиву плоть рiллi, А нi - то, може, в пам'ять а чи слово. Нехай хоча б у стебло полинове, Аби на нiй, на рiдній цiй землi.
Слово І Грати словом - долею грати. Рiзнi в нього бувають майстри. Можна слово привчити на бровах стояти Чи котитись плескачиком iз гори. Розiм'явши у пальцях, як мокру глину, Можна з нього зробити свистка, І тодi хай яка б там лиха година - Знай свищи та втинай гопачка. Схочеш - буде тобi од води тихiше Й мелодiйне таке на слух, Сам незчуєшся, як заколише, Як приспить поволi твiй дух. З ним, iз приспаним, кажуть, легше. Вже нiщо не пече й не болить. А при зустрiчi шефовiй тещi Вчи поклони - здаля ще - бить. На трапецiях збитих iстин Прiснуватi робить вiражi... Слово, слово моє пречисте, Кинь мене на свої ножi! За пекучу безжальнiсть мого наговору - Не повстанеш на мене хiба?.. Biк вичавлювать буду iз тебе покору, Слово, вичави з мене раба!.. ІІ От i посидiли вдвох. От i вигасла ватра. "Слово, - питаю, - ти знов, ти i зараз у у мандри? Ти i тепер до трудного чийогось порогу, До сподiвання i вiри, до болю людського?" Так повелося. Саме тi шляхи обирало. Лиш посивiлим од болю до мене вертало. Перед людьми у тяжкiм, неоплатнiм боргу, Слово моє, я й сама вже як вишня в cнiгу. Бризне остання iскрина вогню пiд золою. "Слово, - кажу, - я ще не набулася з тобою. Та просурмила тобi iз-за обрiю путь. IЦо ж, попрощаймось. Я вiрю: на тебе ждуть. Дам тобi хлiба - надiй i терпiння - в дорогу, Жменьку ще теплих вугiль iз багаття оцього, 3 ними iди до людей i не скупо дiлись, Так, як дiлились, iз нами дiлились колись. Пайку голодну та й передiляючи круто, Ситими духом тому й не уміємо бути. Час, моє слово. В оцю непогiдь дощову Час i мeнi вже розпалювать ватру нову".
Сни Пожарищами в ночах блискало, Рвало навпiл дитячi сни. Колисали мене не колиски, А зловiснi громи вiйни. І якi там казковi пригоди! Груба дiйснiсть: помiж бур'янiв Висхла копанка край городу, В нiй - поранених двоє бiйцiв. І якi там Дiди-Морози 3 подарунками у торбах. Пайка хлiба черствого й сльози, Сльози - потай - у мами в очах. В дике марення безголосе Поринаючи, як у пiтьму, Так дитинство не вiдбулося. А воно - начало всьому. Долю в тому не винувачу, Звинувачую в тому вiйну, Її злочин донинi оплачую І кляну. І кляну. І кляну! Бо й тепер ще, буває, згадка Заболить, як на тiлi шов. Раз приснилося - лист вiд батька, Тiльки вже посмертний прийшов. Отака ти, вiйно, затята, Ще й тепер додаєш сивини. Можна (треба б) уже й забувати, Але сни... Цi безжальнi сни!..
Ці небеса, цi свiтлi небеса, Пiд ними i живу i золотiю. Тут голос мiй до людської надiї Горобиновим кетягом звиса. Цим водам i тополям бiля трас Я й досi ще не звiрилась в любовi, Отак, щоб у однiм-єдинiм словi Все висловить - аж захлинутись враз. Кажу зерну: - Благословись, зерно! Кажу травинi: - Мир тобi, травино! І ти, i ти, моеї України Святися i свiтай мeнi, вiкно. Там, у вiкнi, i ycмix i роса, І не смеркають з роду в рiд народи, І сходить день, i мови сходить врода... А над yciм - цi свiтлi небеса.
Поезія, як і проза – є одним з основних типів мистецтва слова, який має важливе значення в світовій літературі різних епох і поколінь.
Поезія - це світ, який створено для духовного розвитку і збагачення творчої особистості. Це єдина скарбниця літературної мови, яка дозволяє через традицію найбільш повно і багатогранно зберігати індивідуальність нації, народу.
Робота над віршем «Лесі Українці»
Не кожна людина спроможна швидко запам’ятовувати вірші або тексти пісень. А у деяких людей навіть виникає питання, навіщо потрібно вчити вірші? Бо тому що комусь просто подобаються вірші, а інші хочуть стати більш ерудованим. Крім того, вивчення поезії допомагає тренуванню своєї пам’яті, що сприяє її розвитку.
Вивчення текстів потрібне для навчання, для того, щоб напам’ять знати вірші улюблених поетів, щоб запам’ятати улюблену мелодію і відтворити її на музичному інструменті. А може і ще для чогось. Адже у кожної людини існує своя мета. А от, як вчити ці вірші швидко, без напруги і зазубрювання? Існує немало прийомів, які дозволяють полегшити запам'ятовуваннявіршів.
Як краще запам'ятовувати вірші?
Мовна пам'ять має таку особливість, коли вірш вчити невеличкими реченнями, то запам’ятовується набагато швидше, бо не може утримувати інформацію більше ніж 5 секунд. Це відбувається тому, що на мовну пам'ять впливають інтонація і паузи в віршах. Так, наприклад, коли ви наспівуєте відому пісню, то після першого рядка, ви автоматично згадуєте другий рядок, а потім третій і так далі. Тому вчити вірші краще невеликими фразами, повторюючи їх в голові. Сукупність декількох слів або невеликих фраз називають синтагмами.
Алгоритм запам'ятовування віршів
Розглянемо покроковий алгоритм із запам'ятовування віршів:
1. Спочатку читаємо повністю весь вірш.
2. Далі читаємо 2 рядки і запам'ятовуємо.
3. Спробуємо використати образи для запам'ятовування у вигляді опори.
4. Повторюємо рядки 3-5 разів.
5. Читаємо наступні 2 рядки. Так само запам'ятовуємо і повторюємо їх.
6. Повторюємо по пам'яті разом 4 рядки 3-5 разів повторюємо кроки 2-4, спочатку об'єднуючи по 2 рядки, а після по 4 рядки.
7. Повторюємо весь вірш цілком 3-5 разів.
Але перш ніж приступити до вивчення віршів, слід докладніше зупинитися на запам'ятовуванні образів.
Цей ланцюжок має такий вигляд:
Так як ззапам’ятовування образів є сильною допоміжною технікою, то необхідно створити послідовність образів:
1. Створення історії
2. Розміщення образів
Як легко запам'ятати вірш
Спочатку прочитайте вірш, а потім почніть підбирати образи для кожного рядка. Заздалегідь підготуйте локи, на яких ви будите розміщувати образи рядків віршів.
Такий процес запам'ятовування складається з наступних кроків:
1. Створення (підбір) образів для окремих рядків
2. Згадування локацій
3. З'єднання образів з локаціями
Використовуючи візуальну пам'ять, ви навчитесь набагато швидше запам’ятовувати вірші. А якщо ще й до цього додати алгоритм, то в сукупності ви з легкістю вивчите будь-який вірш.
Завдання:
Які методи швидкого запам’ятовування і вивчення віршів відомі вам? І яким безпосередньо ви користуєтесь?
2 розгортка-математика
Чи відомо вам, що таке «дигітальні вірші» або «авральне віршування»? А знаєте ви що небудь про «цифрові вірші»? Виявляється, математика - це не тільки цікава та захоплююча наука, а ще й доволі поетична. А вірші можна писати не тільки українською, російською чи англійською, але й мовою цифр.
Коли точно з’явилася ця філолого-математична забава сказати важко. Можливо це креатив програмістів, які звикли все оцифровувати, а можливо цифрові вірші з’явилися ще задовго до загальної комп'ютеризації. Але безперечним залишається те, що цифрові вірші володіють особливим шармом, ритмом і своєрідною енергетикою.
В поезії цифр використовують тільки числівники. І хоча в цілях економії місця їх записують числами, та за своєю формою це справжні вірші. У цифрових віршах є мережа і рима, і ритм, і розмір, але відсутній будь-який сенс. Та мабуть в цифровий поезії він не є таким вже й важливим.
Слід зазначити, що вірші в числах, а ні трохи не простіші традиційних віршів. Вони також поділяють на жанри, визначають розмір та інше. Цифрові вірші можуть бути веселими, сумними. За допомогою поезії цифр можна в читати навіть вірші класиків.
Можливо, якщо розглядати такі вірші з точки зору інформативності, емоційної насиченості, динаміки і образності, то цифрова поезія ближче до музики.
Адже в музиці теж немає слів і готових образів, але від цього вона не стає менш красива і зворушлива. Головне такі числові вірші потрібно обов'язково читати з виразом і вголос, інакше нічого не зрозумієте.
Можливо читач-«зануда» спитає, навіщо це взагалі потрібно? Це по-перше, веселий спосіб пригадати улюблені вірші, по-друге, розважити друзів грою «Вгадай вірш», та й потренувати почуття ритму, теж не буде зайвим. Крім того, цифрові вірші розвивають уяву, оскільки в них немає готових, створених поетом, образів і читачеві дається повна свобода думки.
Цифрові хайку (хокку):
Хайку (іноді хокку ) – це древній жанр традиційної японської ліричної поезії вака, який пізніше став використовуватися поетами у всьому світі. Це короткі вірші без рими, в яких використовується мова відчуттів для вираження емоцій і образів. Натхненням для хайку можуть бути природні стихії, миті краси і гармонії або пережиті сильні емоції.
Оригінальне японське хайку складається з 17 складів (він), або звуків, записаних в один стовпчик та розділених на три частини: 5 звуків, 7 звуків і 5 звуків.
У українській мові «він» прирівнюється до стилю. Але з часом жанр хайку зазнав деяких змін, і автори не завжди дотримуються структури з 17 складів, тому форма 5-7-5 більше не вважається обов’язковою.
Склади в українській мові можуть складатися з різної кількості літер, на відміну від японського, в якому майже всі склади однакової довжини. Якщо при написанні хайку, вам важко визначитися з кількістю складів, то слід звернутися до японського правила, згідно з яким хайку має читатися на одному диханні. Якщо хайку писати українською мовою, то його довжина може варіюватися від 6 до 16 складів.
Завдання:
Потренуйтесь в складанні віршів в жанрі хокку.
3 розгортка-мистецтво
.
4 розгортка-музична
Пісні та танці-Павлограду!
А тепер подивимося відеоролик та послухаємо пісню «Україна це-я!»
МЕТА: Активізувати фантазію, творчість, кмітливість, мовне відчуття та грамотність мовлення та письма, одночасно закріпляючи інформацію кейсу та шкільної програми.
Підведення підсумків уроку-кейсу
№
Найменування
Зміст
1
Результати уроку-кейсу можна доповнити такими знахідками учнів
2
Які 3 сайти допомогли знайти важливу інформацію?
http://school.xvatit.com/
http://www.fame.com.ua/k/kostenko_lina
http://librarystudent.ru/9tu113.html
3
На допомогу учневі і коучу:
http://school.xvatit.com/
http://www.fame.com.ua/k/kostenko_lina
http://librarystudent.ru/9tu113.html
http://ukrlitra.com.ua/7jt0i.html
https://www.youtube.com/watch?v=DKNWS2eKD4U
https://www.youtube.com/watch?v=xfPofeFsCeI&feature=youtu.be
https://www.youtube.com/watch?v=rTZ0ku6BXDc&feature=youtu.be
http://lovelylife.in.ua/tvorchist/literatura/top-5-pisen-na-virshi-liny-kostenko.html#
4
Де брати інформацію для кейса:
http://school.xvatit.com/
https://www.youtube.com/watch?v=M_pb4-diV4M
http://www.telekritika.ua/rinok/2015-04-24/106441
https://www.proza.ru/2011/05/16/1047
http://200baliv.org.ua/yak-vyznachyty-virshovyj-rozmir/
http://zapomnivse.com/stati/zapominenie-informacii/kak-bystro-zapomnit-stikh.html
http://ehow.com.ua/hobby/yak-napisati-hayku.html
http://answiki.org.ua/937-scho-take-emodzi.html
5
Локація проведення уроку-кейсу
Урок - кейс проходить у класі. Можливе проведення в музеї, бібліотеці.
6
Участь в змаганнях:
Команди хлопчиків і дівчаток.
Рахунок склав: ....
Завдання для них:
Підготувати вірш Ганни Світличної
7
Домашнє завдання:
Які твори Ганни Світличної ви читали? Запишіть декілька найвлучніших цитат поетеси.
Оберіть вірш Ганни Світличної та визначте ідею.
Які методи швидкого запам’ятовування і вивчення віршів відомі вам? І яким безпосередньо ви користуєтесь?
Потренуйтесь в складанні віршів в жанрі хокку.
8
Тривалість:
2 дні
9
Можливість схеми проведення з учнем-дублером
_
10
Отримані знання та напрацьовані компетенції:
Ознайомити учнів із життєвим шляхом і творчістю Ганни Світличної. Проаналізувати індивідуальний стиль і характер написання творів. Знання про значення особистості в історичних процесах.
Уміння швидко знайти необхідну інформацію по темі.
Отримання практичних навичок та застосування отриманої інформації.
Отримання конкретних знань з літератури, математики, і та інших розділів (наведені в розгортках).
11
Теги:
Павлоград, історія, мовна пам'ять, , цифрові вірші, хокку, мова, Ганни Світличної, поетеса, поезія, вірші.
12
Автори:
Орлова Галина Леонідівна
13
Приймали участь у апгрейді кейса:
留言